Ми всі - частина однієї громади. Створюймо, а не руйнуймо....
Ми всі - частина однієї громади. Створюймо, а не руйнуймо.
Осінь 2025 року. Для таращанського «Скверу Надія» - це перший рік життя. Сквер, що виріс там, де колись було сміттєзвалище. Недалеко - «Меморіал пам’яті»(таращанський Бабин Яр), який теж колись починався з прибирання стихійного звалища. Ці два місця поєднані не лише пам’яттю, а й людською працею та совістю.
Ще донедавна мешканці прилеглих вулиць роками викидали сюди сміття - туди, де колись цвіли вишні й пах бузок… Але все змінилося, коли небайдужі люди вирішили сказати: досить!
З ініціативи депутатки Таращанської міської ради Надії Білокобильської, за підтримки міської ради; ландшафтної дизайнерки, лауреатки англійської премії «Челсі» Вікторії Манойло; лісівника Яни Лемешко, підприємства КП «Таращаблагоустрій» під керівництвом Валентини Веремієнко, громади, школярів, віруючих, благодійників, жителів навколишніх вулиць - разом вони перетворили колишній сором громади на місце пам’яті й надії.
Квіти, кущі, молоді дерева, Хрест із написом: «Сквер «Надія», освячений з надією на мирне життя та в пам’ять захисників неньки-України». Благословив його Таращанський благочинний Православної Церкви України, протоієрей Георгій Сальник.
І от, через рік, ми бачимо - сквер квітне. Майори, чорнобривці, соняшники, хризантеми… Але поруч - і інше «обличчя» громади. Хтось, поки ніхто не бачив, привіз туди будівельне сміття, старе взуття, балію, гілля після обрізки дерев. На освячену землю. На людську працю.
Знову прийшли активісти – посадили нові кущі, винесли сміття і гілля, поприбирали.
І ось питання, яке до нас усіх: Ми всі - з однієї громади.
Чому одні створюють, інші – нищать. Як ми, люди з однієї громади, можемо знайти порозуміння, щоб жити разом і творити, а не шкодити?
Тож дбаймо. Бережімо. Створюймо.
Для себе. Для своїх дітей. Для пам’яті.
