Історія пана Ігора Колесніченка
Ми продовжуємо серію «Свій до свого по своє» - про людей нашої громади, які дбають про все живе навколо. Про тих, хто любить свою справу і робить її з душею.
Сьогодні - пан Ігор Колесніченко з с.Ріжки: юрист за освітою, фермер за покликом серця, який повернувся до землі і тварин, щоб творити своє чесне господарство.
Коли він після школи записався до київського кінного клубу «Жокей», удома тільки посміялися.
- Будеш конюхом? - жартували.
Та життя пішло інакше: Ігор став юристом, як того хотіла сім’я.
Минуло двадцять років. І все одно - поклик узяв своє.
Це було в його крові - любов до тварин, до праці на землі. Бо його батько, Олег Олександрович Колесніченко, був знаним в районі ветеринаром, якого поважали всі навколо.
І ось Ігор повернувся до витоків - але вже по-своєму, із сучасним баченням і філософією про шану та збереження землі, і що для господарства «якість завжди важливіша за об’єм».
Сьогодні на його господарстві пахне свіжістю, сіном, травами. Його бренд «Sinolucerna» ще тільки розвивається. У сіносховищі - тюки різних відтінків: зелені, жовті, круглі й прямокутні, від 250 кілограмів до майже тонни.
«Люди, коли заходять сюди, - каже Ігор, - одразу розуміють: тут усе природне. Ні селітри, ні хімії. Ми не женемося за кількістю, головне - щоб сіно було якісне, зелене, щоб листочок зберігся на стеблі.»
Він дійшов до цієї технології через роки помилок і спроб.
Тракторець, позичений у товариша. Дощі, бурі, зіпсовані покоси. А потім - рішучість змінити підхід.
«Покос, коли після буревію все пропало - то був мій переломний момент. Я прийняв деякі рішення і придбав круглий прес - думав, що кращого не буває. А виявилось - буває! І я ще вчуся.»
Сьогодні його команда - лише кілька людей. Але за сезон вони зібрали понад 3000 тон соломи, ячмінки, овсяниці, різнотрав’я, люцерни - які реалізують як корм тваринам, а також для грибних виробництв, сушок.
«Сарафанне радіо» - ось його головна реклама. Бо клієнти знають: довіряти можна.
Хоч у нього й дорожче, але люди беруть для своїх корів чи кіз, бо бачать, як це впливає на смак молока, сиру, сметани.
Ігор працює чесно й прозоро. Навіть помилки - показує у своєму YouTube каналі.
«Ми не соромимось, бо це життя. Не все вдається, але все одно це безцінний досвід.»
«До філософії свого виробництва прийшов не одразу, - зізнається Ігор. - Мені важливо не вичавити землю, а дати їй відновитися, стати повноцінною.»
Йому болить, як великі господарства виснажують поля, особливо після соняшника й кукурудзи, і не залишають робочих місць у селі.
«Ми теж мріємо розширитися, але так, щоб допомогти селу, щоб люди мали роботу, - каже Ігор. - Це буде чесно.»
Ігор ділиться своїми спостереженнями: Війна змінила все. Людей не вистачає. Та й не витримують наш робочий ритм.
У перші місяці війни біля нього багато людей згуртувалося - разом возили дрова, їжу на блокпости, самі брали участь у всіх «чоловічих справах»
«Тоді ми були однією родиною, - згадує. - Нажаль, зараз кожен повернувся до свого, але те відчуття єдності я не забуду.»
На подвір’ї Ігор показує загін для коней. Жартома називає його «Колізеєм». Ігор показує той загін, мов витвір мистецтва, а не просто огорожу з тюків соломи. Зелена рівна травичка, великий простір, затишно.
«Їм тут добре, - усміхається. - Роздолля, свіжа трава, сонце.»
У конюшні - шість коней. Деякі - колишні спортсмени, «списані», але тут - знову щасливі.
«Це моя душенька, - гладить гривку одного коня на прізвисько Оскі. - Сам обкатав, приручив. А тепер він - як киця папина.»
Коли приїжджають друзі - катаються, відпочивають.
Із любов’ю говорить про дружину, яка займається йогою, і донечку - 11-річну, гордість тата.
Каже, що не любить міста:
«Мені легше тут. Краєвиди, тиша. І все своє, справжнє.»
«Бути собою - це найважливіше. Якщо робиш тільки заради грошей - нічого не буде, - каже Ігор. - Треба, щоб душа лежала.»
Його мрії прості й великі водночас: нові косілка, гребка, шевелілка, трактор, прес, погрузчик, упаковщик, причіпи для трактора. І це не розкіш - потреба, щоб розвиватися.
Кожен сезон він перевіряє сіно у лабораторії, гордиться показниками білка:
«Це все через правильну технологію вирощування. Ночами перевертаємо сіно, щоб не осипався листок із стебла. Відбираємо найкращі сорти люцерни, правильно сіємо, косимо, збираємо!»
У його словах - віра, спокій і впевненість людини, яка знайшла своє місце.
Бо як би не складався шлях, рано чи пізно кожен повертається туди, де може дихати на повні груди - до своєї справи, до людей, до землі, що дає сили жити й творити.
