Історія сім’ї Фурсових, село Кислівка
Скоро День працівників сільського господарства.
Ми продовжуємо серію історій «Свій до свого по своє» - про людей нашої громади, які відчули поклик землі й змінили все заради справжнього.
Все почалося з того, що одним корінним киянам здалося, що в їх житті не вистачає змін.
«До того нам з дружиною довелося трохи попрацювати за кордоном, - згадує Вадим, - у складі української дипломатичної місії. Жили там на віллі й думали: от воно яке - справжнє життя! А потім вирішили, що віллу можемо зробити і самі - тільки на своїй землі».
Так і сталося. Керівні посади, велике місто - все залишили в минулому. Переїхали в село, щоб «жити на землі і з землі».
Спершу хапалися за все - город, птиця, господарство… Аж поки не з’явилася Вона - перша коза. «І тут ми зрозуміли: це наша тварина. І кози - до нас, і ми - до них», - сміється Вадим.
Сьогодні у «Молочній краплі» - 23 голови худоби, з них 14 дійних. Породу обирали не наосліп - англонубійська, з найвищим у світі вмістом білку й жиру в молоці. Саме таке молоко найкраще підходить для сироваріння.
«Наші кози живуть краще, ніж ми, - жартує Вадим. - Усе їм! Ми лишень підпаски при них».
За десять років із однієї кози виростили власне стадо. Але впродовж року це число змінюється: під час розмноження останній рік було 50 голів. Вадим каже: «Моя жінка стала і зоотехніком, і ветеринаром, і сироваром. А я - другий номер: чоловіча сила, випасання, заготівля кормів, будівництво й реалізація готової продукції».
Вадим і його дружина пішли шляхом 100% натурального сироваріння. У їхніх сирах - лише молоко. Закваска - теж із цього ж молока. Фермент - натуральний. «Все, як робили наші предки, - пояснює Вадим. - Без порошків, без “чарівних добавок”.»
Продавати такі сири у супермаркет - не їхня історія. Їх купують ті, хто розуміє цінність натурального продукту.
«Наші покупці - друзі, знайомі, а тепер ще й власна телеграм-спільнота «Молочна крапля». А на недавньому Богуславському ярмарку, - сміється Вадим, - розмели майже весь річний запас!»
За роки роботи, перепробували варіння багатьох видів сирів і зупинилися на чотирьох унікальних, зовсім не поширених ще в Україні:
Качотта - сир швидкого визрівання. Через тиждень - уже готовий до вживання, а через рік - твердіє, мов пармезан. Італійський рецепт, універсальний у кулінарії.
Халумі - сир до смаження. Його навіть на шашлик беруть! За поживністю 100 г халумі дорівнює 100 г курятини.
Брюност - стародавній норвезький рецепт від вікінгів. Робиться не з молока, а з сироватки, яку інші просто виливають. Має карамельний присмак і дивовижну історію.
Белпер Кноллє. - сушений сир у кульках, обкатаних у чорному перці. Це і приправа, і делікатес.
Життя з козами - то окрема наука: «Думаєш, ти ними керуєш? А насправді - вони тобою!» - жартує Вадим.
Але в господарстві все по науці: внутрішня селекція, ветеринарний догляд, контроль якості.
«Відомі байки про запах та присмак козячого молока - це не від кози, а від неохайних господарів. А у нас молоко зі смаком пломбіру!»
Щодня Вадим із дружиною виробляють до трьох кілограмів твердого сиру. І додатково сироватку переробляють.
«Моя дружина доїть кіз швидше за доїльний апарат! - усміхається він. - Усе, що я тут розповідаю, - її ідея. Я тільки допомагаю».
Фурсови є членами однієї волонтерської групи і передають свої сири до психіатричної лікарні. «Раз на тиждень ми відправляємо туди продукцію. Бо ці люди - теж наші, і хочеться, щоб у них було щось смачне й корисне», - каже Вадим.
Вадим вважає, що Коза - майбутнє українського молочного господарства:
«Поголів’я корів у приватних домогосподарствах стрімко скорочується. А коза - то порятунок. Простіша в утриманні, витривала, завжди знайде що їсти».
Його формула проста:
«Одна коза - не коза. Дві - півкози. Три - от тоді вже коза!»
Для сім’ї з чотирьох осіб потрібно три кози - і буде і молоко, і сир, і здоров’я.
«Я ніколи не продаю одне козеня тим, у кого немає кіз, - каже Вадим. - Бо воно кричатиме день і ніч. Кози — стадні тварини, їм потрібна компанія».
Щодо планів на майбутнє, то найважливіше - енергоефективна сироварня і власна кормова база. «Нам скоро 60, - усміхається Вадим. - Ми не женемося за масштабами. Хочемо просто заробити на спокійну, ситу старість. Усе, що маємо - з любові й своїми руками».
Щороку вони продають до 30 козенят. Їхні «нубійці» вже освоїли Київщину й частину Черкащини.
«Молочна капля» - це не просто міні-ферма. Це історія про віру в себе, про повагу до тварин, природи і про те, що справжня робота в господарстві - хоч і важка, але в радість.
«Ми переїхали з міста у село і виявилось, що це не втеча, а найправильніше рішення в житті».
