Батьківський аб’юз: ознаки, причини та наслідки
Аб’юз - це не лише про взємини у парі. І зрештою, аб’юз у стосунках починається з аб’юзу в дитинстві.
У дитячо-батьківських відносинах - це жорстокість, прикрита «вихованням». Відчуваючи повну владу над дитиною, батьки користуються цим зовсім не на благо.
Батьки-аб’юзери - це люди, які періодично допускають насильство до власної дитини. Воно може полягати в ігноруванні її потреб, маніпуляціях, приниження, криках, заподіянні фізичної шкоди тощо. Звісно, що батьки не навмисно травмують дітей. Батьки-аб’юзери - це також травмовані в дитинстві діти, які не мають досвіду формування довірливих та безпечних взаємин. Як наслідок - вони не можуть передати цей досвід своїм дітям.
Аб’юз батьків може виявлятися в різних формах:
- фізичний (рукоприкладство, тілесні покарання);
- сексуальний (дії насильницького характеру до дитини, від яких батьки отримують задоволення);
- емоційний (психологічне придушення особистості дитини, контроль, маніпулювання, знецінення його вчинків і досягнень приниження, образи, заперечення права дитини на свою думку, погрози);
- ігнорування потреб дитини (медичних, фізичних, емоційних).
Наслідки аб'юзивних відносин
- пригнічення волі дитини;
- знищення віри в себе;
- підривання самооцінки;
- виникнення страхів;
- дитина не може навчитися приймати рішення самостійно.
Далі існує два варіанти розвитку подій:
- Дитина підкоряється: особистість дитини повністю «розчиняється».
- Дитина бунтує, в результаті чого проявляється девіантна поведінка без жодних кордонів (девіантна поведінка - тип соціальної поведінки, який суперечить прийнятим у даному суспільстві правовим, моральним, соціальним нормам і стереотипам).
Здебільшого діти, які зазнавали аб’юзу з боку батьків, у майбутньому несвідомо обирають партнера, схильного до аб’юзу.
Варто зазначити, що вербальний аб’юз (у словах) такий же травматичний, як і фізичний. Для дитини батьки - надзвичайно важливі люди. І якщо вони думають про дитину погано, вона починає вірити у це, адже батьки знають краще. Вербальний аб’юз не лвише веде до викривлення нашого уявлення про себе, але і формує негативне очікування нашого майбутнього.
Здорові особисті межі формуються, коли дитину визнають як самостіну особистість, людину, яка має право на власну думку й бажання самовираження. Інакше, коли дитину не цінують чи знецінюють важливе для неї, існує великий ризик, що в дорослому віці в неї не закрадеться сумнів, що подібне ставлення партнера ненормальне. Адже людина просто не матиме прикладу здорового ставлення до себе.
Подібна ситуація також може трапитися, якщо аб’юзивний характер мали стосунки між батьками, навіть якщо дитина у сім’ї отримувала достатньо любові та розуміння. Якщо аб’юзивні стосунки між батьками мали регулярний характер, подібні взаємодії далі можуть бути ідентифіковані як норма. Тоді дитина не матиме прикладу, де дорослий відстоює себе й вимагає шанобливого ставлення, як нормального за замовчуванням. У майбутньому така дитина або зовсім не формує навички відстоювання кордонів, або вона формує їх у спотвореній формі.
Що ж робити?
Єдиний спосіб вийти з аб’юзивних відносин - припинити маніпулювати. Це можливо, коли один із батьків бере відповідальність на себе: «Це не ти змусив, це я не впорався», «Я, дійсно, хотів так, як краще, але був не правий», «Я сам був не правий». Так у родині починають закріплюватися поняття:
- довіри;
- виконання обіцянок;
- цінності слова;
- підкріплення впевненості;
- цінності самої людини.
Для того, щоб тебе почули, зовсім не обов’язково бути жорстким і зовсім не обов’язково контролювати, щоб щось було виконано.
Вкрай важливо сформувати стратегію безпечного спілкування з дітьми.
А для цього треба:
- бути більш уважними до того, як ми спілкуємося з дітьми;
- звернути увагу на те, як ми спілкуємося з собою, адже ті, кого аб’юзили в дитинстві, стають в дорослому житті аб’юзерами;
- бути уважними до слів, якими ви спілкуєтеся з дітьми та між собою.
