Три роки тому, захищаючи Україну від ворога, загинув мужній воїн, наш земляк - Щербак Анатолій Валентинович
Три роки тому, захищаючи Україну від ворога, загинув мужній воїн, наш земляк - Щербак Анатолій Валентинович.
Анатолій Щербак народився 18 листопада 1985 року в місті Тараща. У 1992 році пішов до першого класу Таращанської загальноосвітньої школи №2.
Випускник Таращанського технічного та економіко-правового фахового коледжу, до якого вступив у 2001 році. Навчався на відділенні механізації сільського господарства.
У 2005 році вступив до Національного аграрного університету.
У 2009 році був призваний до лав Збройних Сил України.
2011 року сталась щаслива подія — одружився зі своєю коханою дівчиною Мариною.
У 2012 році Анатолій стає продовжувачем трудової династії родини Щербаків у Таращанському технічному та економіко-правовому коледжі, його було призначено на посаду майстра виробничого навчання.
Заочно здобув другу вищу, вже педагогічну, освіту і у 2015 році розпочав діяльність на посаді викладача.
Світла, добра людина, з відкритим серцем і незламною вірою в життя. Саме таким запам’ятається Анатолій Валентинович своїм колегам й студентам, заняття якого були для них не тільки здобуттям знань, а й хвилинами відкриття, натхнення, емоцій.
Знали як принципову та відповідальну людину, справедливого й талановитого викладача, поважали за високий рівень його людяності, за добрий характер, чуйність і веселу вдачу.
Завжди намагався навчити студентів, пояснити їм доступно матеріал, чітко і досить професійно його донести. Щиро робив свою роботу, максимально подавав потрібну інформацію, вміло пов’язував з реаліями життя, в якому виникатимуть безліч різних ситуацій. Намагався зацікавити студентів, згуртувати навколо себе, завжди старався, щоб заняття були інформативними і цікавими.
А ще його особливістю було те, що він був відкритий і щирий. Йому можна було повністю довіряти. Ніколи не хитрував, не приховував якісь свої мотиви, говорив завжди усе прямо, не замовчував, ніколи не підтримував якісь інтриги. Він умів бути вдячним, а це в наш час дуже рідкісна якість характеру…
Чоловік високої честі, молодий, амбітний, приймає рішення далі розвиватися в військовій професії. 2020 року звільняється від виконання обов’язків викладача у зв’язку з укладанням контракту про проходження військової служби у ЗСУ на посадах офіцерського складу.
І у Анатолія Валентиновича все ішло успішно, адже він любив свою справу і хотів досягти в ній якнайбільше.
Можемо лише здогадуватися скільки б ще доброго й корисного міг би реалізувати офіцер, батько двох діточок, люблячий чоловік, уважний син, скільки дорогоцінних хвилин провести разом із найріднішими, але не встиг, клята війна відібрала усе: у мами – єдиного сина, у дружини - коханого чоловіка, у синочків – найкращого татуся.
Держава втратила достойного військового фахівця, знання й досвід якого були корисні. Він був по військовому прямолінійний, але справедливий, принциповий, і дуже порядний. Він любив військову справу, вважав, що приносить користь, йому подобалося військове братство, порядок, відповідальність, дисципліна. Тому і не дивно, коли почалися перші години війни Анатолій прийняв для себе рішення добровільно, і не ховався за чужими спинами.
Будь-яка жінка переживає за свого чоловіка, але вона, дружина розвідника, знала, що він по-іншому не зможе, і не мала права його зупиняти. Хтось має йти захищати, і такі, як Анатолій, йшли в перших рядах.
Невідомість. Що може бути страшніше за невідомість, за довгі ночі, які вважалися нескінченними. Тендітна, невисока жінка, більш схожа на маленьку дівчинку, а не на маму двох синочків, перебувала в жахливому емоційному стані, емоції зашкалювали, але вона не мала права показувати це перед дітками, які обожнювали свого татка і чекали на його повернення. Вона навчилась бути перед ними досить стійкою. Знала, як не плакати і тримати себе в руках.
А ще безкінечні дні чекання і запити, сотні запитів по різним інстанціям. Зрозуміла, що треба шукати самій. З її згорьованих очей витікали сльози – а вона писала. Вичитувала, як все сталося, потім сканувала, фотографувала, відправляла рекомендованими листами, і так повторювалося знову і знову. Пройшла і витримала увесь алгоритм дій при зникненні людини безвісти. Поліція, ДНК, координаційний штаб, СБУ, Червоний хрест — скрізь, де потрібно подати заяву…
Загинув Анатолій Щербак 05 квітня 2022 року у бою за нашу Батьківщину. У березні 2022 року Головне управління розвідки допомагало організовувати вертолітні рейди на “Азовсталь”. Усього було 7 рейсів, у яких задіяли близько 16 вертольотів Ми-8 армійської авіації. Вдалося евакуювати 64 поранених, десантувати на підкріплення захисників Маріуполя 72 добровольців та доставити 30 тонн вантажу. Але під час операції було втрачено 3 борти. На одному із цих бортів був і Анатолій.
Вічна пам’ять і слава Герою!
