Сьогодні ми продовжуємо розповідати історії української незламності - історії жінок, які тримають на собі цілий світ, коли обставини залишають їх сам на сам із невідомістю
Кожна така історія - це голос, який не дає правді загубитися у тиші.
Історія таращанки Анни Бойко - жінки, яка шукає, бореться і об’єднує.
Її чоловік Олександр зник безвісти 5 місяців тому на донецькому напрямку. Він - тато двох маленьких донечок, світла й сильна людина, про якого Анна каже: «Він завжди повертався до нас. І цього разу я вірю - ми його знайдемо».
Анна не просто чекає. Вона гуртує родини Київщини, які так само, як і вона, шукають своїх рідних.
Вона організовує акції, бере участь у всеукраїнських ініціативах.
Анна - одна з тих, хто каже вголос те, що іншим не вистачає сил вимовити. Вона провела своє власне розслідування обставин зникнення чоловіка, витребувала розмови радіо перемовин, спілкувалася із побратимами, знає правду війни зсередини; сміливо ставить незручні запитання.
«Нехай я буду ворогом, нехай назвуть мене найгіршою. Але я ніколи не дозволю знущатися з почуттів родин безвісти зниклих. Бо кожне таке серце - це біль, очікування і надія, які не мають права бути приниженими».
Вона знає, що означає фраза «Ваш чоловік зник безвісти».
«Це слова без дна - слова, які не дають жодної відповіді.
Стан між «живий» і «загинув», де ти живеш виключно пошуком. Прокидаєшся й засинаєш з питаннями, на які поки що немає відповіді».
Анна говорить, що не здасться.
Вона пише пости, поширює повідомлення від інших родин, бо вірить, що кожен контакт, свідок, слово, деталь можуть стати точкою, з якої почнеться шлях додому.
І саме про цю незламність, цю силу стояти заради правди і близьких, ми обговорюємо напередодні Дня гідності й свободи. Бо гідність - це і про сміливість та здатність боротися за тих, кого любимо.
