Заступник міського голови Лариса Скаба передала Третяку Григорію Миколайовичу, жителю нашої громади, Подяку від Верховної Ради України та Подяку Таращанського міського голови
Він - ліквідатор ЧАЕС І категорії. Водій, якого у 33 роки «Сільгосптехніка» відправила у відрядження - туди, де сталася Чорнобильська катастрофа.
Тоді «радіоактивним пилом» називали все, що ставало джерелом радіації: пил із зараженого ґрунту, будівельний пил із розібраних хат, дрібні частинки матеріалів, на яких осіли радіонукліди…
Військові розбирали (іноді буквально ламали) будинки в найбільш забруднених селах. Усе це (дошки, шифер, цеглу, землю) вантажили як радіоактивні відходи. А водії вивозили ці матеріали на спеціальні місця захоронення, так звані «могильники».
Чи було це небезпечно для водія? Пил легко вдихався, радіація потрапляла всередину організму, а захист часто був мінімальним або формальним.
І це далеко не вся робота, яку в кількох відрядженнях довелося виконувати Третяку Григорію Миколайовичу.
Радянська система не любила втрат. Тодішня господарська логіка «не втрачати врожай» працювала навіть тоді, коли йшлося про потенційно заражену продукцію. ЇЇ перевозили в населені пункти, де ще залишалися люди або куди переселяли мешканців. Ззовні - звичайні овочі. Насправді - невидима небезпека, про яку тоді не говорили вголос відповідальні, а більшість про це і не знала. Григорій Миколайович виконував такі перевезення, не розуміючи небезпеку, на яку наражався за наказом.
Це одна з тих суперечливих сторін ліквідації: поруч із героїзмом звичайних людей була і неузгодженість рішень, брак інформації та системи, через що небезпека могла поширюватися далі.
Його буденний подвиг - у щоденній роботі там, де ризик був невидимим. У десятках рейсів, які потрібно було виконати. У витримці, відповідальності.
Сьогодні цей внесок має бути названий і вшанований.
Заступник міського голови Лариса Скаба передала Третяку Григорію Миколайовичу, жителю нашої громади, Подяку від Верховної Ради України та Подяку Таращанського міського голови - за мужність і самопожертву під час ліквідації наслідків аварії.
Це знак вдячності за його працю і той щоденний, непомітний подвиг, завдяки якому інші могли жити далі.
